[expand title="Емоційне вигорання педагога"]
Робота педагогів пов’язана з великим нервово-психічним навантаженням. Ідеться, насамперед, про психологічні й організаційні труднощі: необхідність бути постійно «у формі», відсутність можливості вибирати учнів, емоційної розрядки, надмір контактів упродовж робочого дня, брак часу, перевантаження, соціальна оцінка. При такій роботі день у день напруженість може накопичуватися. Емоційні особливості педагогічної діяльності сприяють виникненню і розвитку синдрому професійного вигорання.
«Професійне вигорання» педагога – це синдром фізичного та емоційного виснаження, який включає як розвиток негативної самооцінки й негативного ставлення до роботи, так і втрату розуміння та співчуття по відношенню до учнів.
До основних професійних стресорів педагогічної діяльності спеціалісти відносять: надмірно інтенсивне спілкування; високий ступінь відповідальності за інших людей; інформаційні перевантаження; екстремальні ситуації, які потребують негайного реагування. Компоненти синдрому вигорання: емоційне виснаження (відчуття спустошення, втоми); редукція професійних досягнень (відчуття власної некомпетентності, зниження рівня досягнень). Особистісні чинники вигорання: схильність до інтроверсії (низька соці альна активність та адаптованість, соціальна несміливість, спрямованість інтересів на внутрішній світ); реактивність (динамічна характеристика темпера менту, що проявляється в швидкості й силі емоційного реагування); низька або надто висока емпатія (схильність осягати емоційний стан інших людей, розуміти світ їхніх душевних переживань, співчувати тощо); жорсткість та авторитарність по відношенню до інших; низький рівень самоповаги та самооцінки. Статусно-рольові чинники вигорання: рольова невизначеність; незадоволення своїм професійним та особистим зростанням; низький соці альний статус; наявність жорстких поведінкових стереотипів, що виключають творчість; професійні ситуації, в яких спільні дії співробітників не обговорені: відсутня інтеграція зусиль, але при цьому присутня конкуренція. Корпоративні чинники вигорання: тривалість та інтенсивність робочого навантаження, тобто на розвиток синдрому впливає не багатогодинна робота, а невизначена (нечіткість функціональних обов’язків) або яка не отримує належної оцінки. Симптомами емоційного вигорання: прагнення зменшити взаємодію з іншими людьми (учнями, колегами, друзями); очікування винагороди від робо ти, яку виконуєш, натомість отримання покарання від недостатньої компетент ності; зниження працездатності, продуктивності, бажання працювати; звичайна робота стає дедалі важчою, а можливості її виконати – дедалі меншими; почуття стомленості; головні болі, безсоння, порушення сну, зміна ваги (зниження або збільшення); зниження рівня ентузіазму; збільшення конфліктів; загальна негативна установка на життєві перспективи; образа, розчарування, приступи гніву, роздратування, почуття провини.
Психологи вважають, що синдром емоційного чи професійного вигорання – процес, за яким неможливо услідкувати. Це природний стан людей, котрі повністю віддають себе роботі. Адміністрація навчального закладу може попереджувати і запобігати емоційному вигоранню педагогічних працівників, звертаючи увагу на такі фактори: укомплектованість колективу; професійна підготовка спеціалістів; матеріально-технічне забезпечення; ефективне управління; міжособистісні відносини; психологічна атмосфера в колективі; мотивація на діяльність.
Методичні рекомендації щодо подолання педагогічними працівниками синдрому «професійного вигорання»:
Педагоги повинні намагатися самостійно дбати про своє здоров’я, щоб воно не нашкодило професійній працездатності. При психологічній стабільності організму вчитель зуміє донести до учня інформацію та сформувати з нього повноцінну особистість.
Для зняття емоційної напруги й укріплення витримки бажано дотримуватися таких рекомендацій:
- Заздалегідь програвайте варіанти Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні варіанти поведінки учнів (зазначаючи можливі варіанти в «партитурі уроку», як робить диригент перед концертом на репетиції) залежно від того, як поведеться клас. Учні можуть не включитися у проблему, не захотіти виконувати завдання, не засміятись у відповідь на жарт. Як на це відреагувати, не почати комплексувати? Усе це варто продумати заздалегідь.
- Учіться планувати Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.
- Визнайте і прийміть обмеження Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.
- Розважайтесь Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.
- Будьте позитивною особистістю Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих .
- Учіться терпіти і прощати Нетерпимість до інших призведе до фрустрації (Фрустрація - це психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм ) і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.
- Уникайте нездорової конкуренції У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.
- Регулярно робіть фізичні вправи. Скоригуйте харчування Багато рухатися і фізично тренуватися по 20-30 хвилин три рази на тиждень. Регулярні фізичні вправи сприяють виведенню з організму хімічних речовин, що утворюються в результаті стресу, роблять релаксацію більш глибокою і поліпшують сон. Будь-які фізичні вправи або спорт, якщо навантаження не дуже великі, корисні для організму.
- Розповідайте про свої неприємності Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.
- Учіться безмедикаментозного методу розслаблення Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.
- Якщо ж робота є для вас значущою, але ви відчуваєте, що починаєте «вигорати», то — хоча б тимчасово – зробіть такі кроки: попросіть керівництво тимчасово знизити вам навантаження; не беріть роботу додому; не розмовляйте про справи під час обіду та у вільний час. Керуйтесь правилами, які стосуються безпосередньо Вас:
- Визнайте, що в житті нічого немає завершеного. Ви помиляєтеся, якщо вважаєте, що зможете закінчити абсолютно все, що потрібно, вчасно й нічого не забувши.
- Якщо перед Вами поставлене якесь завдання, запитайте себе: «А чи мушу я це зробити саме зараз і чи буде це важливо через п'ять років?»
- Зосередьтесь лише на одній справі протягом певного проміжку часу; намагайтеся не виконувати кілька справ одночасно.
- Намагайтеся зробити Ваш графік гнучким.
- Пам'ятайте, що Ваш час - цінний і що ним потрібно дорожити. Якщо маєте можливість, то заплатіть іншій особі за виконання роботи, яка Вас надто стомлює.
- Заплануйте перерви в заняттях, які стомлюють Вас через тривалість або інтенсивність. Робіть перерви до того, як відчуєте напруження та втому.
- Навчіться управляти своїм часом за допомогою таких прийомів: визначте основні цілі та завдання вашої професійної діяльності на певний період; зіставте результати їх виконання з можливостями здійснення певних етапів вашої професійної кар'єри; визначте пріоритетність цілей та завдань; складіть розклад виконання справ; навчіться казати «Ні!»; делегуйте свої повноваження; доручайте завдання іншим; визначайте те, як ви розподіляєте свій час.
- Змініть свій імідж «трудоголіка» Щоб подолати трудоголізм, використайте такі засоби: сконцентруйтеся на тому, що вам подобається найбільше, та спробуйте знайти способи припинити або мінімізувати виконання того, що вам не подобається; спитайте себе «чим би я хотів займатися безкоштовно?» і потім спробуйте спрямовувати в це русло свою роботу; використовуйте свій час, не дозволяйте часу використовувати вас; вирішіть для себе, скільки часу ви приділятиме відтепер роботі, потім скоротіть свій робочий час до цього рівня; використайте для так звані «штучні» прийоми (призначте відразу після закінчення робочого дня зустріч із другом, заплануйте відвідування басейну, похід до театру тощо); залишіть вільний час у вашому робочому розкладі; навчіться казати «Ні!» новим вимогам до вашого часу; якщо вам важко це зробити, скажіть, що вам потрібно подумати над цим і відмовтеся пізніше; оформіть своє робоче місце за власним смаком, зробіть так, щоб воно приносило вам задоволення; спробуйте не забувати про приємні моменти своєї роботи: задоволення від виконаного завдання, свобода та можливість бути корисним іншим тощо; надмірна захопленість роботою передбачає хороший обсяг звітності про те, як ви працюєте; можна переструктурувати роботу, щоб вона приносила вам більше задоволення; визначте час для сімейних справ (поділіть із домашніми побутові турботи, влаштуйте поїздку на природу).
14. Створіть групу соціальної підтримки Соціальна підтримка — це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось. До групи соціальної підтримки можуть увійти ваші друзі, члени сім'ї, з якими ви духовно близькі і з якими ви поділяєте свої радощі, проблеми, острахи та любов. Включіть до групи соціальної підтримки і ваших колег, затоваришуйте з ними, організуйте спільне позитивне проведення часу.
[/expand]
[expand title="Активізація процесу розуміння між учнями та педагогами"]
Сьогодні на запитання „Що ви змінили б у ліцеї?” багато хто відповідає: „Ставлення педагогів. Щоб більше довіряли, не принижували нас, позбулися упередженості”.
Дві головні фігури – учитель і учень. Їхнє спілкування стає важливою умовою ефективності навчально – виховного процесу.
Іноді в навчальних закладах спостерігається така ситуація: педагоги праг- нуть поліпшити навчання і дисципліну, але вибирають помилковий шлях – шлях боротьби проти учнів, прагнуть підкорити їх своїй волі, часто забувають про таке поняття, як особистість. Як результат – два протиборчих табори: вчителі та учні, які діють не в ім'я спільної мети, а на захист своїх інтересів. І ще: учні не звертають уваги на вимоги педагогів і ліцею.
Завдання вчителя – створити й підтримувати доброзичливість і взаєморозуміння. А для цього необхідно постійно вивчати особливості своїх учнів і спостерігати за особливістю реакцій та поведінкою учнів.
Вчителі не завжди усвідомлюють свою роль в організації контактів. З появою труднощів у спілкуванні близько 25% вважають, що проблеми „створюють учні”, конфлікти є наслідком їхньої невихованості.
Таким чином, виникає конфліктна ситуація, в якій учасники обстоюють свої особисті наміри та інтереси.
Дві третини учнів об'єктом конфлікту бачать реальне протиріччя, що виявляється у:
протилежності поглядів учнів і педагогів на зміст дисципліни;
неоптимально вироблених і не узгоджених з учнями критеріях оцінювання результату навчальної роботи;
відсутності у вчителів викладацьких умінь і навичок;
відсутності педагогічної етики й такту;
прихильності до традиційної авторитарної педагогічної філософії.
Чи можливо уникнути в роботі з учнями конфліктних ситуацій?
Конфліктні ситуації властиві процесу навчання і спілкування вчителя з учнями. Але конфліктна ситуація – це сигнал, вказівка на конкретну проблему. Це з'ясоване, неприховане протиріччя, яке не можна залишити без уваги.
Сама посада вчителя припускає можливість конфліктних ситуацій, де об'єктом можуть бути право вчителя очікувати від учнів безсумнівного виконання навчальних завдань, правил поведінки, право учнів і вчителя на почуття власної гідності. Але щоб виник конфлікт, однієї конфліктої ситуації недостатньо: конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбудеться пряме зіткнення. Щоб відбувся конфлікт, потрібні дії з боку опонентів, спрямовані на досягнення їх особистої мети (тобто інцидент).
Виникнення інциденту можливе як з боку учня (небажана поведінка), так і з боку вчителя (педагогічні помилки).
Конфлікту легше запобігти, ніж його подолати. Але якщо запобігти конфлікту не вдалося, то доведеться його вирішувати, оскільки поглиблені й систематичні конфлікти небезпечні як для педагогів, так і для учнів.
П'ять принципів, що допомагають уникнути конфлікту у спілкуванні з людьми
Не виражайте сумніву щодо розумових здібностей вашого співрозмовника.
Підтримуйте в людини віру в себе.
Розмовляючи з людьми, не починайте з питань, у яких у вас із людиною наявні протиріччя.
Прагнучи переконати людину, потрібно спочатку дати їй висловитися.
Критикуйте позитивно:
вона повинна бути засобом, а не метою;
її висловлює людина, яка користується довірою і повагою;
критикується справа, діяльність, а не людина;
вона застосовується в особливих випадках, а не є повсякденною і звичною;
критикуйте наодинці і дружнім тоном.
Правила розв'язання конфліктних ситуацій
Не починайте свою промову з вислову: "Я давно вже хотів сказати…"
Уникайте слів завжди і ніколи.
Якщо цю людину ви ніколи не хвалили, не очікуйте, що на вашу критику вона відреагує позитивно.
Критикуйте лише те, що можна змінити.
Не порівнюйте поведінку цієї людини з поведінкою інших. Це принижує.
Не знищуйте індивідуальність.
Не приписуйте співрозмовнику того, чого він не казав. Краще не перебільшувати – можуть звинуватити у брехні.
Не зосереджуйтесь на особистості суперника, активізуйте увагу на проблемі й варіантах її вирішення.
Не кажіть тільки про свої проблеми, дайте змогу висловитися партнеру й уважно вислухайте його.
Не робіть висновки за партнера.
Перше зауваження людині доцільно робити наодинці.
Давайте людям психологічну паузу, що може зняти емоційне навантаження.
Прагніть щиро зрозуміти співрозмовника.
Свою помилку визнайте швидко і рішуче, випереджаючи можливу критику.
Визначте динаміку взаємин і усвідомте мету й мотиви поведінки співрозмовника.
Зміцнюйте позитивну атмосферу у спілкуванні.
Перетворюйте свої проблеми на нові можливості й перспективи.
Відчувайте, коли потрібно відступити.
Безвихідних ситуацій не буває.
Дійте! Не уникайте конфліктів, а намагайтеся їх вирішувати й запобігати негативним наслідкам.
Поради для людей запальних і дратівливих, яким часто доводиться потрапляти, а може, і створювати через необачність конфліктні ситуації:
намагайтеся не залишатися наодинці зі своїми проблемами;
вмійте на деякий час абстрагуватися від своїх турбот;
не впадайте у гнів. Робіть паузи, що запобігають вибухові гніву;
не будьте примхливими, поступайтеся;
не ставте високих вимог. Той, хто занадто багато очікує від інших, постійно відчуває невдоволення від того, що вони не відповідають його вимогам.
[/expand]
[expand title="Психологічні особливості закріплення матеріалу"]
Справжнє навчання – це чверть підготовки і три чверті театру.
Гейл Годвін
Як відомо, навчальний урок ділиться на певні етапи, наприклад, організаційний етап, етап перевірки домашнього завдання, етап актуалізації знань учнів тощо. На кожному етапі вчителем та учнями виконуються певні задачі.
На жаль, психологи і педагоги у своїх дослідженнях не завжди надають належну увагу такому етапу уроку, як етап закріплення нового матеріалу. Адже він є ключовим і показовими плані того, наскільки глибоко учнями засвоєний навчальний матеріал і як вони зможуть використовувати його для подальшого вивчення і практичного застосування. Як показують спостереження вчителів, на цьому етапі уроку в учнів виникає достатньо багато складнощів.
Частіше за все ці складнощі зумовлені недостатнім розвитком таких пізнавальних процесів, як пам'ять, мислення та уява. Саме вони забезпечують запам'ятовування, розуміння і подальше використовування навчального матеріалу. Тому вчителеві необхідно не тільки враховувати особливості пам'яті, мислення і уяви учнів, але й навчити їх користуватися основними прийомами для закріплення вивченого матеріалу.
Безумовно, в закріпленні матеріалу особливу роль відіграє пам'ять. Багато учнів скаржаться на погану пам'ять, на важке запам'ятовування навчального матеріалу. Запам'ятовування є першим процесом пам'яті, яке полягає у встановленні зв'язків між предметами та явищами. Учням доводиться запам'ятовувати і берегти в пам'яті матеріал двох типів: смисловий (понятійний) і фактологічний. Головний зміст фактологічного запам'ятовування є факти. Запам'ятовування смислового матеріалу — це засвоєння значення, обновного змісту вивченого на уроці. Головна відмінна риса - відносна незалежність від тих або інших конкретних слів. Так, прослуховуючи пояснення вчителя, учень здатний передати його значення двома - трьома фразами. Безумовно, щоб так запам'ятати матеріал, потрібно це значення уловити, зрозуміти. Тому тут багато що залежить від учителя, наскільки зрозуміло і доступно він зміг описати навчальний матеріал.
Таким чином, під час смислового запам'ятовування більшого значення набуває процес мислення. При смисловому запам'ятовуванні учень зазвичай прагне зрозуміти те, що вимагається запам'ятати, встановити зв'язок нового матеріалу зі старим, невідомого - з тим, що вже йому знайоме. Так, запам'ятовуючи доведення теореми з геометрії, не слід займатися безглуздим повторенням того, що написано в підручнику, а перш за все намагатися зрозуміти, про що мовитися, зрозуміти, на яких теоретичних положеннях, що раніше вивчалися, заснований доказ. Після цього слід повторити його, щоб краще засвоїти.
Процес осмисленого запам'ятовування включає ряд логічних операцій:
смислове угрупування;
виділення смислових опорних пунктів;
складання плану тощо.
Другий процес пам'яті - це збереження. Збереження вивченого матеріалу забезпечується: по-перше, свідомістю і міцністю запам'ятовування, а по-друге, повторенням.
Останній процес пам'яті - відтворення або пізнавання. Відтворення і пізнавання також можуть бути мимовільним або довільним. Наприклад, вивчаючи історію, учень згадує свої відвідини історичного музею, - це приклад мимовільного відтворення. А відповідь учня біля дошки, коли він прагне пригадати необхідне для відповіді правило, - це приклад довільного відтворення. Відтворення, пов'язане зі значними вольовими зусиллями, які вимагають від учня певного напруження, називають пригадуванням. Відтворення служить добрим засобом не тільки контролю, але й самоконтролю.
Пізнавання є особливою формою відтворення. Воно відбувається при повторному сприйнятті, наприклад, робота з картою на уроці історії.
На етапі закріплення нового матеріалу для розвитку пам'яті вчителеві доцільно дотримуватися таких рекомендацій:
1.Важливою умовою того, щоб навчальний матеріал запам'ятовувався швидко і надовго, є формування в учнів інтересу до того, що необхідно запам'ятати.
- По можливості пов'язувати навчальний матеріал з якими-небудь відчуттями учнів. Все, що пов′язане з радістю, печаллю, гнівом, як правило, запам′ятовується краще, ніж те, до чого ставляться байдуже.
- Навчати учнів закріплювати матеріал за допомогою асоціації. Так,асоціації за схожістю виявляються в тому, що образ одного об'єкта примушує пригадати про інший, який у певному плані схожий з першим. Причому схожі риси об'єктів повинні бути відображені у свідомості учнів наперед, в результаті спеціальних розумових операцій (аналіз, порівняння, узагальнення і т. ін.). Асоціації за контрастом, на відміну від попередніх асоціацій, припускають роботу з термінами і поняттями, протилежними за певними ознаками. І, нарешті, важливим виявленням смислових асоціаціях є логічні. Це зв'язки між причиною і наслідком, причиною і мотивом, родом і видом і т. ін. У випадку, якщо дане явище сприймається як причина або наслідок іншого явища, закріплення відбувається легше.
- Особливе значення для закріплення навчального матеріалу має поєднання запам'ятовування з діяльністю людини, що вимагає мислення, активності, тому доцільним є складання опорних схем-таблиць, конспектів, тез.
- Можливе використання мнемотехніки — штучних прийомів, що полегшують запам'ятовування.
Процес мислення забезпечує засвоєння наукового поняття. Деякі учні помилково вважають, що якщо вони можуть переказати формулювання визначення, яке було ними почуто на уроці, то значить, вони засвоїли поняття. Тим часом, знати та уміти переказати формулювання визначення, зрозуміло, необхідно, оскільки без цього не може бути глибокого оволодіння поняттям.
Але головне — засвоїти суть даного поняття, вміти його застосовувати у відповідних умовах. Характерним показником глибокого засвоєння наукового поняття є вміння користуватися накопиченим життєвим досвідом, навести приклади, взяті з власних спостережень, проаналізувати їх, дати оцінку, зіставити з іншими поняттями, знайти риси схожості і відмінності і т. ін.
Таким чином, на етапі закріплення нового матеріалу для розвитку мислення вчителеві доцільно дотримуватися таких рекомендацій.
Розвивати мислення - це значить насичувати свій розум знаннями. Тому особливу роль у формуванні мислення відіграє закріплення знань на уроці.
Розум визначає єдність знань і дій. Знання неможливо набути без зусиль думки, без розумової праці, яке за допомогою грамотної методики проведення уроку створюється на етапі закріплення навчального матеріалу.
Ставити учням різні питання. Адже мислення починається з питання. Тому чітко поставлені питання на закріплення навчального матеріалу забезпечують в учнів формування якостей розуму. Учням важливо вселяти, що питанням «чому?» і «як?» людство зобов'язано більшістю відкриттів. Тому необхідно вчити їх ставити собі питання до кожної події, явища, про які йдеться.
У завданнях на закріпленні доцільно давати завдання на виділення в предметі або явищі декількох найвиразніших ознак, а також пропонувати учням різні завдання на порівняння.
Враховуючи, що мислення і мова нерозривні, необхідно забезпечувати промовляння учнями основних моментів навчального матеріалу. Крім того, можна використовувати письмову мову, яка також сприяє розвитку мислення.
За даними психолого-педагогічних досліджень, активізація уяви на етапі закріплення навчального матеріалу збільшує повноту запам'ятовування і тривалість зберігання словесної інформації у два - три рази. Адже саме цей приклад забезпечує більш глибоке і чітке усвідомлення предметів та явищ, які вивчаються на уроці.
На етапі закріплення нового матеріалу для розвитку уяви вчителеві можна порадити дотримуватися таких рекомендацій:
Вважається, що школою відтворювальної уяви є вивчення атласів і карт. Тому доцільно, при нагоді давати учням працювати з атласами і контурними картами, оскільки це сприяє розвитку уяви.
Для розвитку уяви важливий і життєвий досвід, і широке коло знань, тому педагогу для закріплення можна використовувати повідомлення учнів.
Уява розвивається в різних видах діяльності, тому можна пропонувати учням виконати цікаві завдання з вивченої теми: відгадування загадок, ребусів, шарад тощо.
Таким чином, учителеві в процесі підготовки до уроку необхідно приділити належну увагу етапу закріплення нового матеріалу, ретельно продумувати завдання і вправи на закріплення, а також урізноманітнити прийоми, які не тільки забезпечують закріплення навчального матеріалу, але й сприяють розвитку таких пізнавальних процесів, як пам'ять, мислення та уява.
[/expand]
