Як витягти дитину зі смартфона та утримати в реальності

Гаджети, зависання в віртуальності, слабкий контакт з реальним життям - щоденна реальність наших дітлахів. Один зі способів витягти дітей зі смартфона та не дати перетворись на смартфоно-зомбі 🤖 - це створення такого собі майндфулнес-середовища, простору, який заземлятиме і вертатиме в тут-і-тепер, активуючи усі органи чуттів.
1. ☑️Тіште очі. Зробіть так, щоб в кімнаті, квартирі, будинку було багато природнього світла та приємних кольорів. Розшторте вікна, наповність простір приємними оку кольорами та формами. Нехай це буде чудернацький торшер або картина, або якась творчіть самої дитини. Власне дизайн, декор та інтер'єрні дрібниці - речі, які придумані недарма. Єдине що, пам'ятайте про міру та уникайте захламічення простору.
2. ✅Захоплюйте слух. Доброзичлива розмова, наспівування, шум вітру чи дощу, потріскування каміну, - це живі звуки, які вертають і тримають нас в реальності. А фонова телевізорна тріскотня, шум вуличного трафіку чи пікання повідомлень у месенджері - навпаки вибивають з контакту.
4. ☑️Даруйте приємність доторку. Обнімайтесь, цілуйтесь, бавтесь в контактні ігри, даруйте іграшки та одяг приємний на доторк. Розчісуйте волосся, масажуйте спинку - даруйте дітям радість контакту - це те, чого немає в віртуальності.
5. ✅Бавте різними смаками. Пропонуйте смачне. Вчіть смакувати їжею та розрізняти смаки, називати і порівнювати їх. Не змушуйте ковтати, "жувати швидче", "не спати над тарілкою"... Нехай діти розсмаковують, насолоджуються, бавляться, тримають у роті. Зрештою - це і є дегустувати, і саме так розвивається гарний смак, здатність відчувати потребу в їжі, розуміти її якість та бути в контакті з реальністю.
6. ☑️Полоніть цікавими запахами. Любите запах дощу, а морозного повітря, а пам'ятаєте як пахне розтерта в руці м'ята чи кориця в свіжевипечених булочках? Відкрийте для дітей світ запахів, навчіть їх вдихати світ і розрізняти його на запах. Побудуйте ще один місточок з реальною реальністю.
Насправді від смартфонозалежності рятує одне - реальна цікавість реального світу!"

Групи смерті

«Небезпечні квести для дітей», які почали поширюватися в Україні в дитячому середовищі з середини 2016 року. Йдеться насамперед про так звані «смертельні квести», які поширювалися соціальними мережами.

Організатори таких груп вміло підштовхують дітей до непоправного, але вберегти їх від такого кроку можливо. Головне – вчасно розпізнати небезпеку.

Нижче описані ті проблеми підлітків, які найбільш часто стають причиною вступу до «Небезпечних груп». Для дитини це дійсно серйозні проблеми:

Сварка з друзями. Причому сварка може бути через абсолютні дрібниці.
• Розставання з коханою людиною або його зрада. У підлітковому віці діти впевнені, що перше кохання – це назавжди і ставиться до неї вкрай серйозно.
• Смерть когось з близьких родичів.
• Часте потрапляння дитини в стресові ситуації.
• Складна психологічна обстановка в сім'ї (сварки з батьками, скандали батьків між собою, їх розлучення).
• Затяжний депресивний стан підлітка.
• Проблеми дитини з наркотиками. Як правило, наркотична залежність тягне за собою фінансові проблеми і проблеми з правоохоронними органами.
• Ігрова залежність і залежність від інтернету.
• Насильство в сім'ї. Найчастіше підліток вважає себе винним в тому, що відбувається і боїться розповісти дорослим про те, що відбувається.
• Підліткова вагітність. Вагітність дівчинки підлітка стає приводом для суїциду приблизно в 21% всіх випадків.

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей у небезпечні інтернет-спільноти:

Станьте для дитини другом.
2. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.
3. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).
4. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої
справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).
5. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів»,
«Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.
6. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень.
У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу
звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова,
подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
7. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними
секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від
Інтернету.
8. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи,
до яких входить акаунт.
9. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.
10. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим
вони займаються тощо.
11. Обов’язково цікавтеся, які фото- та відеофайли є в ґаджетах дитини.
12. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході
в мережу Інтернет.

До кого звертатися:

При виявленні таких груп або факту вступу дитини в одну з таких груп потрібно негайно інформувати:

кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово);
• районний відділ поліції (102);
• адміністрацію навчального закладу;
• звертатись за телефонами Національної дитячої «гарячої лінії» – 0 800 500 225 та 116 111 (безкоштовно).

І найголовніше – дружіть з дитиною, цікавтеся її життям і проблемами, щоб у складній ситуації, за допомогою вона прийшла до вас, а не до незнайомих людей в Інтернеті.

Коротенько про сімейні конфлікти

Сімейні конфлікти завжди залишають важкі негативні емоційні наслідки у вигляді психологічного дискомфорту, стресів і депресій.
Останнім часом в українському суспільстві спостерігається значне зростання кількості сімейних конфліктів, часто навіть з повним розривом стосунків. Через розбіжності в оцінках подій, які відбуваються, та політичні вподобання навіть близькі члени родин стають ворогами. У деяких ситуаціях це стало приводом розриву, оскільки причини такої поведінки містяться десь глибше, в невирішених раніше конфліктах. Тому важливим у таких випадках є допомога у переживанні таких подій та інформація про шляхи відновлення родинних зв’язків, медіації, формування толерантного ставлення до інших, навіть протилежних точок зору з дитинства, знаходження способів взаємодії в ситуації дотримання різних поглядів.
Для попередження та вирішення конфліктів:
• зберігайте витримку в будь-якій ситуації;
• вчасно зупиніться, намагайтесь не доводити справи до агресивного чи ворожого загострення;
• дайте можливість людині, з якою спілкуєтесь, повністю висловитися;
• критикуйте не людину, а її думку;
• ілюструйте свою позицію більше аргументами, ніж емоціями;
• всебічно аналізуйте розмови, щоб виявити свої помилки, і знати на майбутнє, як їх уникнути;
• знайдіть у поведінці, бажаннях, прагненнях своїх близьких щось хороше, зосередьтеся на цьому;
• показуйте на власному прикладі дітям, як треба правильно сперечатися;
• не переносьте своє змінене ставлення до близьких дорослих на дітей, підтримуйте з дітьми ті ж стосунки, що й раніше;
• оцініть свій емоційний ресурс у підтриманні стосунків з вороже налаштованими близькими людьми. Якщо зараз це не під силу – відкладіть на час спілкування або уникайте тем, на ґрунті яких відбуваються постійні неконструктивні суперечки;
• зміцнюйте зв’язки, розвивайте теми, які вас зближують.
Як вести діалог із вороже налаштованими співрозмовниками?
1. Не ставити за мету переконати відразу. Ставте за мету можливості спокійно транслювати свою позицію. Вона потім зробить свою справу.
2. Не сприймайте агресію, як спрямовану на вас особисто. Вона – не на вас, а на той образ ворога, який сформувався в їхніх головах. Тому не ображайтеся.
3. Оперуйте спільними цінностями, наприклад, усі погодяться, що мир – кращий за війну. Запитайте, що ми разом можемо для цього зробити. Ви перейдете з позицій, що роз’єднують нас, на позиції співробітництва.

ЗАХИСТІТЬ ДИТИНУ ВІД БУЛІНГУ!

Булінг – достатньо нове поняття в нашому житті, але явище, яке воно означає, на жаль, у нас, добре і давно відоме. Що ж це за явище таке, де дитина стає «білою вороною» та «цапом – відбувайлом», або, як говорять сьогодні – жертвою булінгу?  Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Вчені визначають шкільний булінг як тривалий процес свідомо жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Булінг проявляється в багатьох формах: є психологічна, фізична, економічна форми булінгу, а також кіберзалякування. Хоча навчальні заклади багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.

Пропонуємо поради, як треба справлятись із найбільш поширеними видами булінгу.

Фізичний  булінг

До фізичного боулінгу відносяться штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, мацання або примушування до торкання інтимних частин тіла інших, побиття або нанесення тілесних ушкоджень тощо.

Приклад:  дитині привселюдно дають стусани на дитячому майданчику.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

​         Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або практичним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Психологічний булінг

Це принизливі погляди, прізвиська, жарти, жести, образливі рухи тіла, міміки, поширення образливих чуток, бойкотування, ігнорування, погрози, підглядування, переслідування, залякування, плювання на інших, шантаж тощо.

Приклад: одна дитина каже іншій: «Ти дуже, дуже гладкий, просто як твоя мама».

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів психологічного булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

​         Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись».

Кібербулінг

До кібербулінгу відносяться пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень, знімання в переодягальнях і викладання відео в мережах Інтернет чи поширення серед дітей, цькування чи переслідування через соціальні мережі тощо.

Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах такий текст: «Петро повний невдаха. Чому хтось узагалі з ним спілкується?! Він же гей».

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

​            Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у закладі й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.
Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер,  щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

Важливо, щоб ці профілактичні дії  або дії допомоги у випадку булінгу батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності і підтримки. Варто поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.

Необхідно пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у закладі, є любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також  активне соціальне життя поза навчальним закладом – участь у гуртках, секціях та  наявність друзів із схожими інтересами.

ПРАВИЛА ПОРОЗУМІННЯ З ПІДЛІТКОМ

«Моя 15-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати: «Скільки разів тобі говорити ?! !» - все одно немає ніякої відповіді. «Відстань!» – і то не завжди може сказати …”

Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як «достукатися» до своєї дитини?

Вам допоможуть наступні правила:

Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.  Наприклад: «Прибери, будь ласка, в шафі перед тим,  як підеш гуляти», «Зараз тобі треба вивчити фізику». Іноді достатньо одного слова-нагадування: «Прибирання!», «Література!».

Правило 2. Говоріть  доброзичливо,  ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.

Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).

Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад, з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.

Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу переключити свою увагу на ваше запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Мало того, дитина і справді може вас не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку можете зробити попередження – встановіть тимчасове обмеження: «Я хочу з тобою поговорити через хвилину, будь ласка, приділи мені увагу» або «Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини». При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.

ЯК СКАЗАТИ «НЕ МОЖНА», ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції. Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа, як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

Уникайте заборон.Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки… Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште відкритими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА. Якщо уникнути заборони не вдалося:

Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами.Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло Ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

Пояснюйте причину.Якби Вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б Ваша перша реакція? Ви запитали б: «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після Ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб Ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові.

Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною.Якщо Ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить, я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить, це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше Ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

Пропонуйте альтернативу.На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати на шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий… Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

Будьте послідовні.Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це «ні». Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо Ваша дитина вступила з Вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати Вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином Ви показуєте, що Ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з Вами саме домовитися, а не продавила Вас хниканням або ще чимось.

Дуже важливою є система батьківських ТАБУ.Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад, «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І наостанок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.